| Chapter 41 |
1 | ¶ (40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром? |
2 | (40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш? |
3 | (40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне? |
4 | (40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного? |
5 | (40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх? |
6 | (40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв? |
7 | (40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову? |
8 | (40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини! |
9 | (41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш. |
10 | (41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати? |
11 | ¶ (41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє! |
12 | (41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу. |
13 | (41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів? |
14 | (41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах! |
15 | (41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать. |
16 | (41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде. |
17 | (41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться. |
18 | (41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової! |
19 | (41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні! |
20 | (41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить. |
21 | (41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його. |
22 | (41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає. |
23 | (41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається. |
24 | (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно! |
25 | (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху. |
26 | (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер. |
27 | (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину! |
28 | (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно. |
29 | (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища. |
30 | (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото. |
31 | (41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп. |
32 | (41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною. |
33 | (41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений, |
34 | (41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям! |