¶ І Йов далі вів мову свою та й казав:

 Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній,

 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ніздрях моїх,

 неправди уста мої не говоритимуть, а язик мій не скаже омани!

 Борони мене, Боже, признати вас за справедливих! Доки я не помру, своєї невинности я не відкину від себе,

 за свою справедливість тримаюся міцно, й її не пущу, моє серце не буде ганьбити ні одного з днів моїх,

 ¶ нехай буде мій ворог немов той безбожник, а хто повстає проти мене як кривдник!

 Яка ж бо надія лукавому, коли відірве, коли візьме Бог душу його?

 Чи Бог вислухає його крик, коли прийде на нього нещастя?

 Чи буде втішатися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного часу?

 ¶ Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього я не сховаю,

 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісенітниці плещете?

 Така доля людини безбожної, це спадщина насильників, що отримають від Всемогутнього:

 Як розмножаться діти його то хіба для меча, а нащадки його не наситяться хлібом!

 Позосталих по нім моровиця сховає, і вдовиці його не заплачуть...

 Якщо накопичить він срібла, немов того пороху, і наготує одежі, як глини,

 то він наготує, а праведний вдягне, а срібло невинний поділить...

 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня,

 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє й немає його...

 Страхіття досягнуть його, мов вода, вночі буря украде його,

 східній вітер його понесе і минеться, і бурею схопить його з його місця...

 Оце все Він кине на нього, і не змилосердиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!

 Своїми долонями сплесне над ним, і свисне над ним з свого місця...