| Chapter 3 |
1 | ¶ Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, |
2 | Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... |
3 | Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... |
4 | Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, |
5 | обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, |
6 | у темноті мене посадив, мов померлих давно... |
7 | Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... |
8 | І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... |
9 | Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... |
10 | Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! |
11 | Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! |
12 | Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, |
13 | пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... |
14 | Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... |
15 | Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... |
16 | І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, |
17 | і душа моя спокій згубила, забув я добро... |
18 | І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... |
19 | Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, |
20 | душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... |
21 | ¶ Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: |
22 | Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, |
23 | нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! |
24 | Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! |
25 | Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! |
26 | Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. |
27 | Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, |
28 | нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; |
29 | хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; |
30 | хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується... |
31 | Бо Господь не навіки ж покине! |
32 | Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, |
33 | бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів. |
34 | Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі, |
35 | щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути, |
36 | щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь! |
37 | ¶ Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав? |
38 | Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре? |
39 | Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій. |
40 | Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа! |
41 | підіймімо своє серце та руки до Бога на небі! |
42 | ¶ Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам, |
43 | закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував, |
44 | закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла... |
45 | Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами, |
46 | наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота, |
47 | страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль... |
48 | Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду... |
49 | Виливається око моє безупинно, нема бо перерви, |
50 | аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес, |
51 | моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста... |
52 | Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно, |
53 | життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене... |
54 | Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!... |
55 | ¶ Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями, |
56 | Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого! |
57 | Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся! |
58 | За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. |
59 | Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд! |
60 | Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене, |
61 | Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене, |
62 | мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день... |
63 | Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня! |
64 | Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! |
65 | Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них! |
66 | Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес! |